Сьогодні з галасом і криком Музей совєтської окупації відвідали представники ПСПУ (лідер Наталя Вітренко). Вже згадувалось, що було вкрадено книжку Василя Кука «Колгоспне рабство» та буклети з описом музею. Трохи згодом було виявлено, що зі стендів зникла також фотографія книги дисидента Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
Проте зупинимось на іншому моменті. Виливши стандартну порцію погроз, образ і звинувачень у фашизмі, прогресивні соціалісти кілька разів сфотографувались в залі музею зі спеціально розгорнутими плакатами в стилі «Но пасаран», «USщенко». Додавши до плакатів рєволюционний прапор ПСПУ аналогічну процедуру було виконано на вулиці біля входу в музей. Точно за таким самим принципом діють організації, які існують за грантові кошти – фото- і відеозвіти про проведені акції (пікети, круглі столи, семінари) надають грантодавцям для підтвердження письмових звітів за використані кошти. Очевидно гранти бувають не тільки західні, але і східні.
Заплановану прес-конференція: «Музей совєтської окупації України»: поклик сумління і часу ЗІРВАНО. З незрозумілих причин вона розпочалася не о 12.30 як було занонсовано, а о 12.45. Встигли сказати кілька слів голова Київського осередку "Меморіалу" ім. В.Стуса - Круцик, професор Євген Сверстюк, член «Меморіалу», політв’язень - Василь Овсієнко (який підняв питання національного складу окупаційних урядів в Україні на початку ХХ століття та сучасного українського уряду) та доктор історичних наук, професор - Володимир Сергійчук. І все!!!!! Далі пішла реклама. Більше не стало ні часу, ні, напевне, можливості у "КАНАЛУ ЧЕСНИХ НОВИН", щоб подати інформацію з перших вуст. Чому? Мабуть, ТОМУ ЩО...
6 червня 2007 року близько 30-ти представників «Русской общины» та Союзу совєтських офіцерів пікетували приміщення Музею совєтської окупації. Серед учасників акції не більше 2-3 чоловік мали вік до 60 років.
В рамках акції пікетувальники виявили бажання «переглянути матеріали музею». Під наглядом 3 міліціонерів пікетувальників провели в зали музею, де на їх прохання автор експозиції «Забуттю не підлягає: хроніка комуністичної інквізиції 1917-1991» Роман Круцик спробував провести екскурсію. Проте ні слухати екскурсію, ні «переглядати матеріали» активісти не стали. Огляд музею звівся до галасу, зміст якого зводився до тези: «це фашистський музей на американські гроші». Згідно зі словами одного з активістів віком менше 50-ти років, розстріли і ув’язнення, за невеликим виключенням, були справедливими. Решта свіжих думок коливалась від того, що українська мова є наслідком полонізації русскіх, до необхідності відновлення совєтської імперії тут і негайно.
Повідомлення: Прес-конференція: «Музей совєтської окупації України»: поклик сумління і часу
07 червня 2007 р. о 12-30 відбудеться прес-конференція Київського «Меморіалу» ім.В.Стуса з прямою трансляцією по 5-му телеканалу.
Місце проведення - УНІАН.
Тема прес-конференції: «Музей совєтської окупації України»: поклик сумління і часу.
Учасники прес-конференції:
Роман Круцик – Голова Київського «Меморіалу» Володимир Сергійчук – доктор історичних наук, професор. Євген Сверстюк – доктор філософії, професор, політв’язень. Василь Овсієнко – член «Меморіалу», політв’язень. Марія Базелюк – член Ради Київського «Меморіалу», прес-секретар.
“Що буде значити тисяча слів, коли потрібна сила кулака ”
Час настав . . . Настав той період, коли українцям варто перестати благати на колінах змилування і подачки, бо цей шлях веде тільки до одного: до самознищення цілого народу. Час слів пройшов, український народ стоїть на краю прірви, і в нас є тільки один вибір: боротись за місце під сонцем або ми зникнемо як народ на завжди, асимілюємо між іншими. Я вибираю боротьбу. —Боротьбу за право для мене, моєї сім’ї, мого народу жити на власній землі; —Боротьбу за право говорити рідною українською мовою; —Боротьбу за право на українські традиції та звичаї, вести український спосіб життя; —Боротьбу за право читати книги українською мовою ; —Боротьбу за право сприймати інформацію з газет, з екрана телевізора, з навколишнього світу українською мовою; —Боротьбу за право купувати українські товари, з яких податки підуть на виплати українському пенсіонеру чи українським матерям, а не п
... Читати далі »
Історія – слово , яке нічого не означає!” Шкода, але так вважає більшість населення України. „Історія—це маса дат, подій, фактів, які нікому не потрібні і нічого більше”. “Навіщо вчити цю історію, нехай краще діти вчаться рахувати, можливо міністрами стануть ”—такі слова частенько мав нагоду чути.
Ні ІСТОРІЯ (від грец. historia — оповідь про минулі події, про те, що пізнано) — наука, яка вивчає розвиток окремих держав і народів, а також людства вцілому в усій його конкретності й різноманітності, яке пізнається з метою розуміння його минулого, сучасного стану і перспектив у майбутньому. Є однією із суспільних наук, яка відображає важливу сторону людського колективу, його потребу в самоусвідомленні; однією з форм самоусвідомлення людства .
Історія—це душа народу, без якої він не може існувати як певний етнос. Історія—це пам’ять про минулі покоління, котрим ми повинні бути вдячними за все, що вони зробили для нас. Наприклад, згадувати про своїх батьків більше одного разу на місяць
... Читати далі »
Історія людства знає чимало прикладів розплати за довірливість. Жителі Трої довірилися завойовникам і отримали зруйнування міста-держави. Литовці довірилися полякам і центр політичного впливу змістився з Вільно до Варшави. Хмельницький довірився російському царю і три з половиною століття Україною топтався московський чобіт. Довготривала кровопролитна боротьба за незалежність дала результат лише на початку 90-х років ХХ століття. Дехто з „патріотів” стверджує, що то випадковий збіг обставин, мовляв, Союз розпався і Україна, як і всі, стала незалежною. Говорячи такі слова, перекреслюють багатовікову історію нашого державотворення, знецінюють пам’ять про героїв, які самовіддано боролися і часто гинули за цей „випадковий збіг обставин”. Ми добре знаємо історію чужих народів, ми поважаємо чужі традиції, ми любимо чужу культуру. Невже це правда? Частково – так. Радіо, телебачення, преса пропагують західний ( розумій американський) стиль життя або північно-сусідську (московську) ширпо
... Читати далі »
29 листопада 2004 року в місті Сєвєродонецьку (Луганська область) на з’їзді депутатів усіх рівнів південних і східних областей України тодішнім головою Харківської облдержадміністрації Євгеном Кушнарьовим була виголошена погроза відділити частину території України, її південно-східні області, з можливим приєднанням їх до складу Російської Федерації. Його фраза „відстань до Києва 400 кілометрів, а до Росії 40” поставила багато запитань в той день перед політиками, та пересічними громадянами України – до чого це може призвести? Всім стало зрозуміло, що політична боротьба за президентську посаду з внутрішньодержавної площини перейшла в зовнішньополітичну. І хоча Генеральна Прокуратура України ще надасть правову оцінку подіям в Сєвєродонецьку, а згодом і в Харкові, спробуємо розглянути історичний аспект „донбаського” сепаратизму. 7 листопада 1917 року після Жовтневого перевороту в Росії Українська Центральна Рада ухвалила ІІІ Універсал. Ним проголошувалося утворення Української Наро
... Читати далі »
Шановні атори. Коли Вам є що повідати, ми з радістю підемо на зустріч . Планує , що цей сайт стане публічним майданчиком з обговорення суспільних, політичних, економічних, культурних подій в нашій державі Україна.
31 травня 2007 року розпочав свою роботу сайт організації "Справа честі". Автори сподіваються, що матеріали представлені на сайті будуть цікавми та корисними для Вас. Чекаємо відгуків.
