Нд, 24.06.2018, 16:41
SITE LOGO
Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2007 » Листопад » 19 » Причини Голодомору 1932-1933
Причини Голодомору 1932-1933
00:02
“Жить стало лучше
Жить стало веселей”
Й. Сталін.

  Український народ за власну історію пережив багато горя, поневірянь, знущань. Лише за ХХ століття українці пережили братовбивчу війну, Першу та Другу світові війни, репресії, Голодомори, Чорнобильську катастрофу.
  Всі трагедії, які випали на долю українського народу, не можуть зрівнятись за своїм масштабом, жорстокістю, цинізмом, бажанні знищити все українське та своїми наслідками для майбутніх поколінь з Голодомором 1932-1933 років. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей почуття страху, незворотно вплинула на генофонд нації.
  Масштаби цієї трагедії дійсно планетарні, а ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, її наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Не можна ніяк усвідомити, що на найродючіших землях, в урожайний рік було вчинено вбивство, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей, майже третина яких — це діти. Спеціалісти підрахували, що кількість жертв у справжній війні проти селянства, якою був голодомор, перевищила загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни.
  Вшановуючи пам'ять жертв голодомору, ми повинні відповісти на питання: чому і з якої причин таке величезне горе могло статися? З якою метою, задля чого мордувалися люди, які нікому і ні в чому не завинили? Чому цілеспрямовано винищували саме українське селянство? І головне — як нам усім сприймати цю велику трагедію, яким має бути історичне відлуння голодомору в серці кожного українця?
  Голодомор 1932 – 1933 рр. охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. За даними вчених, найбільше постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Хоч карта голодомору не співпадає з адміністративно-територіальним поділом СРСР, проте вона співпадає з етнічною картою проживання українців. Голодомор охопив також Північний Кавказ та Поволжя. А на Кубані та південних районах тодішніх Курської та Воронезької областей, як відомо, переважно мешкало українське населення.
  Голодомор 1932 – 1933 рр. – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями мовчали. Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) – мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні.
  Трагічні сторінки історії України 1932-1933 років довгий час перебували поза увагою дослідників. І не тому, що це не цікавило їх, а тому що в Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голоду знаходилося під офіційною і дуже суворою забороною. Розгорнемо будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про продовольчі труднощі, тимчасове і незначне підвищення смертності через неврожай, куркульський саботаж чи навіть про недоліки і помилки, допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних істориків, які називали голод голодом, автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів». Промовистим у цьому плані є секретний циркуляр за підписом А. Капта та С. Мухи і завізований В. Щербицьким 11 лютого 1983 р. «О пропагандистских и контрпропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской емиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями в Украине», де сказано: «Следует отметить, что в нашей исторической литературе упоминается о существовании продовольственных трудностей в Украине в начале 30-х годов, признается, что особенно осложнилась хозяйственная обстановка осенью 1932 года в связи с необоснованным завышением сельскохозяйственных планов». І далі: «Ввиду того, что нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с националистическими писаками, в настоящее время усилия сосредоточены на пропаганде в республике и на зарубежные страны достижений сельского хозяйства Советской Украины, преобразований в деревне, ставших возможными благодаря победе колхозного строя...».Але все таємне рано чи пізно стає явним. Так говорить біблійна істина. І сьогодні ми повинні в голос говорити болючу правду про голодомор в Україні, який забрав мільйони життів наших співвітчизників.
  Вивчення причин голодомору ведеться й дотепер, однак суджень, точок зору, в тому числі діаметрально протилежних достатньо. Є думки, що голодомор виник через випадковий збіг обставин, а тому його не можна вважати геноцидом проти українців. Інші дослідники, навпаки, стверджують, що голодомор відбувався за чітко спланованим планом, яким передбачалося знищення українського етносу взагалі, тобто це був етноцид. Треті наполягають на тому, що, мовляв, у всьому винні недоліки політики колективізації, яка призвела до руйнації сільськогосподарського виробництва.
  Голодомору передували складні соціальні та економічні процеси в державі:
• Згортання українізації;
• Індустріалізація;
• Колективізація;
• Розкуркулення;
• Експорт зерна;
• Спрямоване знищення найбільш національно свідомої частини населення Радянської України—українського селянства.
  Згортання українізації. Українізація сприяла подоланню наслідків багатовікової русифікації, розширенням дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це призвело до зростання впливу національної ідеї серед українства. Лідерам правлячої партії і держави таке становище видавалося загрозливим.
  Тому 15 грудня 1932 р. на адресу ЦК республіканських компартій, крайкомів і обкомів, голів раднаркомів, край- та облвиконкомів надійшла телеграма за підписом Й. Сталіна та В. Молотова, в якій наказувалося негайно припинити українізацію у всіх місцях компактного проживання українців на всій території СРСР.
  Сталін вирішив покінчити з політикою українізації не тільки в Україні, а й інших районах СРСР, де компактно проживали українці (Кубань — 2 млн.. Курська обл.— 1,3 млн., Воронезька — 1 млн. Далекий Схід, Сибір, Туркестан—по 600 тис.). Над ними Україна здійснювала своєрідне шефство, направляючи туди кадри, забезпечуючи необхідною літературою».
  Українізація зміцнила Українську РСР як державний організм в рамках Союзу РСР. Такий розвиток подій абсолютно не влаштовував Сталіна і його прибічників, оскільки в той час Україна була єдиною національною і державною одиницею, яка могла протистояти натиску центру. Тому більшовицька влада закриває українські школи і відкриває російські, в школах вводиться загально обов’язкове вивчення російської мови, газети друкуються на російській мові, що приводить до русифікації населення.
  Індустріалізація. Переконані в тому, що НЕП є вимушеним відступом, викликаним тимчасовими обставинами, більшовики прагнули повернути суспільство назад, до політики воєнного комунізму. Сталіністи почали втілювати в життя ідею "побудови соціалізму в одній окремо взятій країні". Це насамперед передбачало перетворення СРСР, якнайшвидше, в передову індустріальну державу.
  Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму і трудівників і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.
  Проект всеосяжних корінних економічних перетворень розробили у 1928 р. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки.
  Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному стимулюванні, гострому дефіциті товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. Значних обсягів набирала примусова праця в'язнів, передусім політичних.
  На відміну від розвинених країн світу, в СРСР індустріалізація здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й споживачем їхньої продукції: в основному зброї та засобів виробництва.
  Хоча індустріалізація вивела Україну на рівень великих індустріальних держав Європи та з’явились такі підприємства, як "Криворіжсталь", "Азовсталь",
"ДніпроГЕС", Харківський тракторний завод та ін., але Україна залишалась сировинним придатком промисловості Росії.
  Колективізація. Одним із основних джерел фінансування індустріалізації промисловості мало стати село. Для цього потрібно було замість неконтрольованих державою індивідуальних господарств створити велике виробництво, тобто колективізувати сільське господарство.
  Колективізація зруйнувала і фактично знищила 4,6 млн. селянських господарств в Україні, завдала катастрофічної шкоди сільському господарству республіки, безоплатно і назавжди відняла насильницьким способом 36 млн. десятин селянських земель (див.: Будівництво колгоспів в Україні: Стат. довідник. -Харків, 1930р. -с. 114-115), усуспільнила в колгоспах робочу і продуктивну худобу, що знаходилася раніше в одноосібному користуванні селян, поголів'я якої скоротилося в 2 рази, а в подвірному користуванні колгоспників у 7-8 разів (див. Сільське господарство СРСР- Щорічник, 1935. -М., 1936. -с. 521. Центральний державний архів вищих органів влади України ). Величезна кількість худоби загинула в зимові місяці в непристосованих для нього колгоспних хлівах, через відсутність кормів. Тільки взимку 1933 р. падіж худоби складав від 42% до 75% на сході України (Центральний державний архів громадських організацій України).
  Розкуркулення. Особливо активним був наступ проти заможних селян - так званих куркулів, до яких відносили не лише тих, хто використовував найману працю, а й селян-одноосібників, які застосовували у своєму господарстві мотор або просто мали хату, покриту бляхою. Спочатку цей наступ здійснювався шляхом адміністративного тиску - встановлювався високий податок, заборонялася оренда землі тощо. З грудня 1929 р. влада перейшла до політики відкритого терору: селяни, які активно протистояли колективізації, підлягали розстрілу або ув'язненню, заможніші - виселялися у віддалені райони СРСР, багатьох змусили покинути свої домівки. Під "розкуркулення" потрапляли не лише заможні господарі, а й ті, що не хотіли йти в колгоспи. Кампанія "ліквідації куркульства як класу" була формою репресій щодо всього селянства. Якщо у 1929 р. офіційно визначена кількість куркульських господарств в Україні становила 71,5 тис., то в дійсності до 1932 р. тут було ліквідовано 200 тис. господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн осіб. Близько 850 тис. з них як "спецпоселенців" чи, радше сказати, кріпаків заслали на Північ і до Сибіру, де вони масово вмирали, бо жили і працювали у нелюдських умовах. Значною мірою на кістках українців розбудовувалися Кузбас, Караганда, Печора, Колима...
  До розкуркулювання залучалися "двадцятип`ятитисячники", "активісти" з числа селян, місцеві керівники. Проведення операції в одному селі займало декілька годин. "Траплялося, - пише Ярослав Грицак у "Нарисах історії України…", - що поки селянин активіст брав участь у розкуркулюванні в одному кінці села, в іншому кінці експропріювали його власне майно. Куркулям дозволялося брати з собою лише те, що вони могли нести на собі. Босих і погано вдягнених селян вантажили у вагони і переправляли у віддалені російські райони - Мурманськ, Вологду, Архангельськ та ін. - або ж у Казахстан. Оскільки переселенці здебільшого були винятково працьовитими людьми, дехто з них навіть на новому місці міг досягти добробуту - тоді їх розкуркулювали і висилали вдруге".
  "Ліквідація куркульства як класу" мала на меті насамперед знищення того сільського прошарку, який здатен був організувати опір "суцільній колективізації". В багатьох випадках доходило до відкритих селянських протестів, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони. За приблизними підрахунками, у 1930 р. загальна кількість повстанців в Україні становила майже 40 тисяч чоловік.
  Знищення куркулів як класу привело до зубожіння українського села. Була знищена значна частина худоби, реманенту та іншого майна, яке підлягало колективізації, на відновлення чого довелось витратити не одне десятиліття . Це призвело до того , що Радянський Союз був змушений через кілька десятиліть закупляти продукти харчування за кордоном.
  Експорт зерна. Всі заходи партійно-державних органів були спрямовані на те, щоб перетворити селянство на основне джерело фінансування нереальних, форсованих темпів індустріалізації. Для закупівлі за кордоном промислового устаткування потрібна була валюта. Отримати її можна було тільки експортуючи сировину, насамперед зерно, ціни на яке на міжнародному ринку різко знизились. Проте керівництво СРСР не бажало рахуватися із зовнішньоторговою кон`юнктурою і, відповідно, уповільнювати темпи індустріалізації. Експорт зерна, незважаючи на зниження цін, зростав. Так, якщо у 1930 р. збір зерна в країні становив 835 млн ц, з яких 48,4 млн було експортовано, то у 1931 р. зерна заготовлено значно менше - 695 млн ц, а на зовнішній ринок вивезено 51,8 млн ц. У багатьох колгоспах було забрано все зерно разом з насіннєвим фондом.
  Спрямоване знищення найбільш свідомої частини населення Радянської України—українського селянства. Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був Голодомор 1932-1933 рр. Хоча є чимало дослідників, які вважають, що голод, мовляв, не був спрямований саме проти українців, оскільки він насправді був і в Казахстані, і на Північному Кавказі (Кубань), і в Поволжі. Так, справді, у Казахстані від голодної смерті загинуло понад мільйон казахів. Однак причини і наслідки голодомору в цій країні нехай з'ясовують передусім самі казахи. А на Кубані, як відомо, мешкали переважно українці, яких і там мордували більшовики. У Московії, якщо бути точними, голодомор був організований здебільшого у південних районах тодішніх Курської та Воронезької областей, тобто в регіонах, де здебільшого мешкало українське населення. Голодомор лютував на тих теренах європейської частини СРСР, де були переважно українці, а карта людомору збігається з етнічною картою України.
  Ця спланована проти українського селянства акцiя мала лiквiдувати основу української нацiї i нацiонального вiдродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянськiй владi. Москва усвідомлювала, що українське селянство є соціальною базою для створення незалежної української держави і тільки зламавши та деморалізувавши його, можна було сподіватися на екстенсивний розвиток більшовицько-тоталітарної держави росіян, якій потрібні були безземельні, знеособлені, зденаціоналізовані раби-манкурти для "будівель комунізму".
  "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", - писав американський професор Роберт Конквест. Голодомор повинен був поставити українського хлібороба на коліна не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях - у першу чергу на Кубані, Ставрополлі, Вороніжчині...
  Справжню мету страхітливого плану винищення українства розуміли і деякі дипломати, котрі в той час працювали в СРСР. Так, консул посольства Італії в Москві Граденіго доповідав 31 травня 1933 року про голод в Україні, стверджуючи, що цей голодомор "уряд Москви, справді, заздалегідь підготовив за допомогою жорстокої реквізиції". Закінчуючи своє послання, консул зазначав: "…сучасне нещастя спричинить колонізацію, переважно російську, України. Воно змінить її етнографічний характер. У, може, дуже близькій майбутності не можна буде більше говорити про Україну, ні про український народ, ані тим самим про українську проблему, тому що Україна в дійсності стане російським краєм".
  Голодомор 1932 - 1933 років став першим випадком в історії людства, коли конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою. Тому в умовах незалежної України страхітливу правду про ці роки має офіційно оприлюднити держава, оскільки голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним світовим товариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Це стане важливим чинником відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного соціального стресу, незаперечним доказом незворотності процесів демократизації суспільства, суворим застереженням і спробам поновити в Україні нову диктатуру та нехтувати найголовнішим правом людини - правом на життя.
  Науковці висловлюють багато причин Голодомору, але всі причини можна поділити на основні та похідні. А на мою думку, є лише дві основні причини—це знищення українського селянства як носія українських традицій, свобод та вольностей, а також форсована індустріалізація, метою, якої було створити сильну важку промисловість для потреб воєнопромислового комплексу, для продовження “світової революції”.
  Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. в кожну четверту суботу листопада у нашій державі щорічно відзначається День пам`яті жертв голодомору і політичних репресій. 24 листопада вшануйте пам’ять всіх українських селян , які були закатовані голодною смертю. Запаливши свічку пам’яті за мільйонами невинно убієнних українців схилімо голову і поклянімося: Що ми, нове покоління українців, більше не допустимо, щоб повторилася трагедія багатостраждального українського народу.
  "Коли вмирають люди на війні - це закономірність, нехай гірка, та неминуча. Коли ж у мирний час люди вмирають тому, що не мають що їсти, бо так комусь заманулося, - це злочин, якому ніколи й ніде не буде прощення",— пише у своїх спогадах Валентина Павленко, яка під час голодомору проживала у селі Пустовойтово Глобинського району на Полтавщині. 
  Голодомор 1932-1933 років в Україні—тяжкий злочин Сталіна, його кремлівського оточення та партійно-радянської верхівки республіки. Це була цілеспрямована акція проти українського народу як найбільш непокірного і волелюбного.
  Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що народ став жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Ми не маємо права забути та зобов’язані пам’ятати і шанувати жертв Голодомору 1932-1933, бо нас, українців, могло бути набагато більше...

Андрій Яворський
студент ІІІ курсу юридичного факультету
Тернопільського національного
економічного університету

Просмотров: 11441 | Добавил: Apostol | Рейтинг: 4.4/23 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Календарь новостей
«  Листопад 2007  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтов - uCoz